Інклюзивна освіта

Шановні батьки!

З 1999 року в Україні функціонує  Всеукраїнський фонд «Крок за кроком» — всеукраїнська  благодійна організація, заснована Міжнародним фондом «Відродження» (Київ, Україна) та Міжнародним центром розвитку дитини (Вашингтон,США). 

Метою діяльності фонду є залучення дітей з особливими потребами та дітей національних меншин до загальноосвітніх закладів.

Місія Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» — сприяти втіленню освітніх реформ з реалізації особистісно-орієнтованої, інклюзивної освітньої  моделі   з активним залученням сімей і громад, шляхом проведення тренінгів для освітян, батьків, представників громадських організацій, ініціювання та реалізацію проектів, спрямованих на забезпечення рівного доступу до якісної освіти для усіх дітей з особливими потребами, залучення сімей і громади до освітнього та управлінського процесів.

Інклюзія ( від свключення) — процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта — це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення

2012-04-17_090625

Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України є одним з напрямів гуманізації всієї системи освіти та відповідає пріоритетам державної політики.

У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого по­ширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формуван­ня особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламен­тація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси ди­тини, задоволення її потреб.

 Серед умов формування цієї системи слід виокремити:

*    забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;

*    здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;

*    забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.

   Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дити­на з психофізичними вадами», «дитина з порушення­ми розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення посту­паються новому — «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке сто­сується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Та­кий підхід пояснюється тим, що явище «недостатнос­ті» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спромож­ність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

«Діти з особливими освітніми потребами» — поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) інших.

    За офіційними даними департаменту медичної статистики Мі­ністерства охорони здоров’я України в нашій державі 135 773 тис. ді­тей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.

Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно мен­ші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської акаде­мії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.

Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчу­ють, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статисти­ки, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.

Система освіти дітей,

 які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні

Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх на­вчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністер­ства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства осві­ти і науки України функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеці­альні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в до­шкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близь­ко 45 тис. дошкільників.

У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реабілітаційних центрів, з них 208 — центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 — центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.

Реабілітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров’я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілі­тації, підвідомчих Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар’єри, відсутність єдиної категоризації, різ­ні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких, приносило користь усім дітям

Досвід зарубіжних країн

Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в держа­ві, завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, почало поступово змінюватися. Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відпо­відно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте, сенрегація (сенрегація (лат. — відокремлення) — політика примусового відокремлення будь-якої групи населення) учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що по­рушує право дитини на освіту.

Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумо­вого розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорій.

Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких приносило ко­ристь усім дітям. Ці принципи передбачають, що від­мінності між людьми є природним явищем і навчання слід відповід­ним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» під сталі по­гляди щодо організації та характеру навчального процесу.

Виважена педагогіка, орієнтована на потреби дітей і може до­помогти уникнути безцільних витрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто призводить низький рівень навчання та шаблонність усталених підходів в освіті. Окрім цього, школи, які приділяють увагу дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розви­тку, є тренувальним майданчиком для суспільства, орієнтованого на задоволення потреб усіх своїх громадян.

Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребу­ють корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбу­вається в школах, які приймають на навчання усіх дітей певного райо­ну чи громади без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції.

Концепція інклюзивної освіти

З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель сус­пільного буття, що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема, а не як ха­рактеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б мог­ло задовольнити потреби людей-інвалідів, зокрема виховати став­лення до них як до людей з особливими потребами, розробити від­повідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.

Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія, (інклюзія — процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя) зокрема інклюзивна освіта.

Інклюзивна освіта — гнучка, індивідуалізована сис­тема навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивіду­альними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклю­зивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б від­повідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від осо­бливостей її психофізичного розвитку.

    Інклюзивна освіта забезпечує безумовне право кожної дитини навчатися у загальноосвітньому навчальному закладі за місцем проживання із забезпеченням усіх необхідних для цього умов. В основу інклюзивної освіти покладена ідея, що виключає будь-яку дискримінацію

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних де­мократичних ідей — усі діти є цінними й активними членами сус­пільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з ти­повим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.

Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах та групах  наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їх­ніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційно­му розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспря­мованого використання нових знань і вмінь.

В інклюзивних класах взаємодія між учнями з особливими освіт­німи потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налаго­дженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться при­родно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.

Принципи інклюзивного закладу освіти

Інклюзивний заклад освіти — навчальний заклад, який забезпечує ін­клюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:

*    адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середо­вище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;

*    співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;

*    створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для до­сягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків.    Основні принципи інклюзивної школи такі:

*    усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

*    школи мають визнавати і враховувати різноманітні потре­би своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів на­вчання;

*    забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроб­лення відповідних навчальних планів, застосування орга­нізаційних заходів, розроблення стратегії викладання, ви­користання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми гро­мадами;

*    діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;

*    вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідар­ність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особ­ливими потребами та їхніми ровесниками.

     Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для ро­дин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розумі­ють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атипо­вим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.

Учителі інклюзивних класів краще розуміють індиві­дуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше спів­працюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соці­альними педагогами іншими).

Інклюзивна освіта передбачає комплексний систем­ний особистісно орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку, соціалізацію учнів, вимагає вивчення і знання не лише структури на­явного порушення розвитку, а й рівня соціально-побутової адаптова­ності і комунікативно-пізнавальної діяльності кожного учня. У процесі інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього роз­витку, актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки, ін­дивідуальні уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.

HotLog