Батьківська сторінка

Наталя Гавриш, Катерина Крутій.

НОВИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ОСВІТУ»

Головна новина, яку нині бурхливо обговорює наше суспільство, а найперше педагогічна спільнота, — прийнятий нещодавно Закон України “Про освіту”. Цей документ — дороговказ для колективів усіх закладів освіти, зокрема й для дитячих садків, оскільки визначає нову стратегію розвитку освітньої системи в державі. Насамперед він закладає підвалини для нової української школи, однак зміни стосуються й дошкільної ланки.

Основні напрями державної політики України в галузі освіти відображено в її головних документах, і насамперед у Законі України “Про
освіту” (далі — Закон).

Прийняття і затвердження основного державного освітянського документа відбувалося в складних умовах: процеси реформування та модернізації зачепили всі рівні та ланки вітчизняної освіти. Загальний стан у галузі освіти протягом останнього десятиріччя можна порівняти з рухом човна у штормову погоду: метання з боку в бік у просторі не завжди упорядкованих і виправданих новацій, накриття височезними хвилями начебто прогресивних ідей, що не раз розбивалися об реалії нашої неготовності до їх утілення, залишаючись на рівні декларування.

Люди втомилися від бурхливих змін, прагнуть усталеності, принаймні в ключових орієнтирах:куди рухатися, що з традиційних інструментів варто залишити, які інновації варто прийняти. Саме тому освітяни так очікували підписання Президентом Закону.

Його реалізація потребує видання низки підзаконних нормативно-правових актів як урядом, так і Міністерством освіти і науки України.

Запрошуємо разом поміркувати над окремими положеннями Закону, зокрема над тими, що передбачають конкретні зміни у змісті й процесі дошкільної освіти. Ми не маємо на меті обговорювати (засуджувати чи схвалювати) при-йнятий та затверджений Закон.

Наше завдання — допомогти закладам дошкільної освіти правильно розставити акценти, визначити пріоритети своєї освітньої діяльності, об’єктивно оцінити наявні ресурси й максимально ефективно використати їх для реалізації Закону.

Дуже хочеться цього разу скоротити шлях до конкретного реального результату, щоб положення важливого державного документа не “забуксували” на рівні рішень.

УВАГА: НОВА ТЕРМІНОЛОГІЯ!

Звертаємо увагу на нові порівняно із Законом України “Про дошкільну освіту” (Відомості Верховної Ради України, 2001, №49, с.259) терміни-назви, які стосуються дошкільної освіти. Для зручності подаємо їх у вигляді порівняльної таблиці (див. с. 3).

На нашу думку, назва заклад дошкільної освіти (далі — ЗДО) найбільш вдала з усіх.

ПОПЕРЕДНЯ РЕДАКЦІЯ НОВА РЕДАКЦІЯ
дошкільний навчальний заклад заклад дошкільної освіти
навчально-виховний процес освітній процес
директор (завідуючий) директор
діти, які потребують корекції фізичного
та (або) розумового розвитку,
тривалого лікування та реабілітації
діти з особливими освітніми потребами
відповідна вища педагогічна освіта вища педагогічна освіта
за відповідною спеціальністю
засновник(власник) засновник (засновники)
надання освітніх послуг провадження освітньої діяльності

З усіх попередніх варіантів, оскільки безпосередньо відображає мету і завдання роботи дитячого садка.

На жаль, у словосполученні дошкільний навчальний заклад увага акцентувалася саме на слові навчальний, звідси й вимоги батьків та
школи щодо навчання дитини в дитячому садку, а не, передусім, її всебічного розвитку та соціалізації.

Така сама доля спіткала й термін навчально-виховний процес. Запровадження терміна освітній процес вважаємо логічним і сучасним.

Освітній процес у ЗДО розуміємо як цілеспрямований процес розвитку дитини в результаті її активної життєдіяльності у певним чином організованих умовах за взаємодії педагогічних працівників і батьків.

На часі й позначення керівної посади словом директор. До того ж гадаємо, що слід частіше вживати фемінітиви (а їх в українській мові є понад 3500), як-от директорка (вихователька, психологиня, інспекторка тощо). Це добра нагода показати, що жінка в Україні — активна учасниця всіх суспільних процесів.

У розділі І “Загальні положення”, у ст. 1 “Основні терміни та їх визначення” важливо звернути увагу на визначення таких відносно нових термінів: здобувані освіти, індивідуальна освітня траєкторія, індивідуальна програма розвитку.

У закладах дошкільної освіти ми традиційно послуговувалися терміном вихованці, що залишився з часів, коли головною справою дитячих садків вважалося виховання дітей. У світлі сучасних реалій доцільніше вживати уніфікований для всіх освітніх рівнів термін здобувані освіти особи, які здобувають дошкільну освіту. Наголосимо: саме здобувають освіту, а не отримують, навчаються чи якось інакше. У новому терміні акцент зроблено на обов’язковості активної особистісної позиції того, хто навчається. Проте варто пам’ятати: здобувачі освіти будь-якого рівня також мають демонструвати вихованість.

За освітніми завданнями важливо не загубити моральність, допомогти дітям розвинути базові особистісні якості, прийняти одвічні людські цінності.

Інновації останніх років підготували нас до прийняття ще одного універсального для будь-якого освітнього рівня терміна індивідуальна освітня траєкторія, яким визначаємо персональний шлях реалізації особистісного потенціалу здобувана дошкільної освіти, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей та досвіду. Потреба в розробленні індивідуальної освітньої траєкторії найчастіше виникає, коли йдеться про дитину з особливими освітніми потребами та унікальними можливостями.

Основним інструментом її реалізації є індивідуальна програма розвитку — документ, що забезпечує індивідуалізацію навчання особи з особливими освітніми потребами, закріплює перелік необхідних психолого-педагогічних, корекційних потреб/послуг для розвитку дитини та розробляється групою фахівців з обов’язковим залученням батьків дитини з метою визначення конкретних навчальних стратегій та підходів до її навчання.

При цьому вважаємо за необхідне нагадати: законодавство України про освіту, яке ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів, підкреслює підпорядкованість  Конституції будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, які в жодному разі не можуть звужувати зміст та обсяг конституційного права на освіту. Отже, жодний
лист департаменту освіти або інший документ органів виконавчої влади не може суперечити Конституції або скасовувати (підміняти) чи тлумачити на свій розсуд положення Закону України.

УТОЧНЕНО  ВІКОВУ ПЕРІОДИЗАЦІЮ

У розділі XII Закону подано уточнення щодо базових етапів становлення особистості в дошкільному дитинстві та відповідної вікової періодизації. Базовими етапами фізичного, психічного та соціального становлення особистості дитини визначено вік немовляти, ранній вік та передшкільний вік.

Вік немовляти охоплює період до одного року;

ранній вік — від одного до трьох; передшкільний — від трьох до шести (семи) років.

Останній період поділено на три етапи:

  • молодший дошкільний вік (від трьох до чотирьох років);
  • середній дошкільний вік (від чотирьох до п’яти років);
  • старший дошкільний вік (від п’яти до шести (семи) років).

Уточнену періодизацію мають узяти до уваги передусім розробники комплексних освітніх і парціальних програм дошкільної освіти та програмно-методичного супроводу. Адже багато хто пам’ятає період на початку XXI століття, коли у зв’язку з упровадженням програми “Я у Світі” з вікової періодизації дошкільного дитинства було вилучено середній вік, що потягло за собою плутанину в методичних розробках.

 

ДОШКІЛЬНА ОСВІТА — НУЛЬОВИЙ РІВЕНЬ

Згідно з Національною рамкою кваліфікацій, у новій редакції Закону утверджується одинадцять освітніх рівнів, кожен з яких визначається певною сукупністю компетентностей особи, що є типовими для кваліфікацій відповідного рівня, та засвідчує її готовність до навчання впродовж життя.

Серед невід’ємних складників освітньої системи дошкільна освіта у Законі відповідає нульовому рівню Національної рамки кваліфікацій.

Характеристики цього рівня:

  • здатність адекватно діяти у відомих простих ситуаціях під безпосереднім контролем;
  • готовність до систематичного навчання, забезпечена сукупністю елементарних знань про себе й довкілля;
  • сформованість умінь виконувати елементарні завдання у відомих однотипних ситуаціях;
  • забезпечення ситуативної взаємодії в обмеженому колі осіб за допо-
    могою інших.

Протягом останніх років Міністерство освіти і науки розробило й затвердило низку комплексних освітніх програм, укладених відповідно до Базового компонента дошкільної освіти як Державного стандарту і спрямованих на всебічний розвиток дитини, досягнення нею дошкільної зрілості. На відміну від усіх інших освітніх рівнів, здобувані дошкільної освіти не отримують відповідного документа після успішного завершення навчання за освітньою програмою.

Проте нульовий рівень дошкільної освіти в Національній рамці кваліфікацій не говорить про відсутність державних вимог до підготовленості дітей до навчання на наступних рівнях.

Згідно з Законом, дошкільна освіта має забезпечити “цілісний розвиток дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок”.

Закон наголошує на обов’язковому охопленні дошкільною освітою всіх дітей старшого дошкільного віку відповідно до стандарту дошкільної освіти. У цьому контексті дуже вчасною є поява освітньої програми передшкільної освіти “Впевнений старт”, що орієнтована на інтеграцію змісту й процесу дошкільної освіти, діалоговий формат взаємодії дорослих і дітей, підтримку доброзичливих стосунків між однолітками.

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ: НАЙВАЖЛИВІШІ ПРИНЦИПИ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ст. 6 Закону висвітлює засади державної політики у сфері освіти та принципи освітньої діяльності, першу позицію серед яких посідає людиноцентризм. Ця прогресивна гуманістична ідея, пов’язана з забезпеченням можливостей для особистісного розквіту, самовираження
кожної дитини, закладена майже в усі комплексні програми дошкільної освіти. І вона вже надихнула кращих педагогів на сутнісні зрушення.
Саме вони змогли усвідомлено й твердо відстояти власні професійні позиції. Але здебільшого втілення гуманістичних ідей на практиці розбивається об усталені нормативи, жорсткі параметри реальної організації щоденного життя в дошкільному закладі, за якими органи контролю й оцінювання судять про якість освіти в окремо взятих дитсадках, ігноруючи те, що державне законотворення істотно розширило межі свободи у системі дошкілля.

Прагнучи якомога швидше здійснити змістові й процесуальні зміни, забезпечити згідно із завданнями Базового компонента і нових програм “особистісне становлення й розквіт дитини”, ми мало не загубили базові класичні дидактичні засади дошкільної освіти. Так, ми мало не відмовилися від навчання — одного з найвагоміших чинників розвитку дитини й забезпечення наступності первинної ланки з подальшими ланками освіти, ледь не піддали анафемі заняття — одну з найефективніших в умовах суспільного, а не родинного виховання, форм навчання-вихован-
ня-розвитку дітей. Втім ціннісні пріоритети на практиці змінюються не так швидко, як у теорії та в державних документах.

Розглядаючи наступний принцип — забезпечення якості освіти та якості освітньої діяльності, — зауважимо: останнім часом чимало зроблено і робиться в напрямі створення критеріїв та діагностичного інструментарію для оцінювання якості й управління якістю в системі дошкільної освіти. Проте і сьогодні, на жаль, незважаючи на людиноцентричні ціннісні орієнтації відповідних нормативних документів, експерти, які оцінюють якість роботи закладів дошкільної освіти, нерідко послуговуються застарілими підходами, орієнтованими на знаннєві, а не на людські цінності.

Отже, успішний перехід дошкільної освіти як складного системного утворення на задекларовану в Законі ідейну платформу можливий за умови забезпечення відповідних змін в усіх елементах системи — меті, завданнях, змісті, принципах, засобах, формах, методах, умовах,  а не в окремих її складових, як нерідко буває на практиці, коли, оновлюючи зміст, залишають незмінними умови, форми та принципи.

Ст. 6 проголошує пріоритетність формування усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення. Про що йдеться, коли це стосується дошкільнят? Вважаємо — про правила. Точніше про виховання в людини від народження поваги до ПРАВИЛ і ПОРЯДКУ.

Хтось може заперечити, мовляв, ми тільки те й робимо, що привчаємо дітей до порядку. Справді, скільки існує суспільна система дошкільного ви-
ховання, це — одне з провідних її завдань. Проте, на жаль, позитивний результат досягається лише в незначному відсотку випадків. Більшість же дітей дотримуються правил лише під пильним наглядом дорослих. Але ж маємо розуміти, що, незалежно від рівня навчальної успішності, кожна дитина має знайти себе серед інших і посісти своє місце в соціумі. Отже, якщо традиційні техніки виховання стосовно сучасних дітей не спрацьовують, їх слід замінити на ефективніші, сучасніші.

Наразі освітній простір дошкільної освіти перевантажений усілякими інноваціями. Так, серед педагогів особливої популярності на-
були різноманітні види терапії — арттерапія, пісочна, тілесна тощо. Деякі колективи навіть обирають певні їх напрями як річні завдання. І ніхто не замислюється над тим, що, по-перше, не можна використовувати жодний вид терапії щодо дітей дошкільного віку без згоди батьків, і, по-друге, терапія є лікувальним засобом, тож її застосування виправдане, коли  йдеться про хвору людину.

Отже, у роботі з дітьми в нормі будь-які види терапії неприпустимі. А от використовувати прийоми терапії варто, вони позитивно впливають на дітей. Чи є прийоми терапії інноваційними? Ні. Це лише прийоми, а не технологія, яку можна впроваджувати в дитячому садку.

Переконані: керівникам педагогічних колективів, та й кожному конкретному педагогу, важливо зберігати здоровий глузд в опануванні та прийнятті найбільш прогресивних інноваційних технологій у межах заданої Законом свободи вибору.

Нам усім варто повернутися обличчям до націленої самоосвіти та різних форм професійної освіти, щоб перестати плутати концепції, освітні філософії (парадигми), методики та технології й забезпечити високу якість освітньої діяльності.

Формування культури здорового способу життя, екологічної культури та дбайливого ставлення до довкілля, проголошене в Законі як один з пріоритетних напрямів дошкільної освіти, утверджує обраний багатьма закладами дошкільної освіти шлях до сталого розвитку. Ефективним інструментом упровадження програми “Дошкільнятам — освіта для сталого розвитку” є педагогіка емпауерменту (її головний принцип — не інформувати, а надихати на самостійні дії в пізнанні себе та світу і прийняття рішень), а результатом має стати свідоме обрання дітьми та їхніми батьками моделей поведінки, співзвучних цінностям сталого розвитку.

БАТЬКИ І ПЕДАГОГИ: ХТО ЗА ЩО ВІДПОВІДАЄ?

Питання про міру відповідальності за забезпечення високої якості дошкільної освіти було і залишається досить болючим. Вихователі часто зазнають труднощів у побудові стосунків з батьками вихованців. Більшість тат і мам твердо переконані, що сплачені за дитячий садок гроші — достатній внесок у виховання та навчання їхнього чада. А звернення до батьків на воротах дошкільного закладу “Прохання: не перекидати дітей через паркан, а передавати вихователю з рук у руки” і досі багатьма сприймається як жарт, а не як сумна правда. Отже, претензій в обох сторін більш ніж достатньо, що, зрозуміло, не сприяє поліпшенню загального результату.

Але факт залишається фактом: відповідальність за якість дошкільної освіти традиційно покладалася на педагогічний колектив закладу, зокрема на вихователя. Ми ж переконані: кожен має нести свою відповідальність.
Якщо батьки приводять до дитячого садка трирічну дитину, яка не вміє користуватися ложкою та виделкою, не контролює свої фізіологічні по
треби тощо, бо вони не переймалися такими “дрібничками”, то цим татам і мамам варто нагадати про їхній обов’язок і перед дитиною, і перед суспільством.

У ст. 11 Закону чітко визначено: “відповідальність за здобуття дітьми дошкільної освіти несуть батьки”.

Згідно із Законом, батьки мають право самостійно обирати “способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту”. До того ж ніхто інший, як батьки приймають остаточне рішення, коли саме (у шість чи в сім років) розпочинати здобуття початкової освіти. Вважаємо за необхідне доносити цю інформацію до батьків і так вибудовувати стосунки з ними, щоб допомогти їм свідомо зайняти активну позицію у вихованні власних дітей.

Ми твердо переконані: Закон України “Про освіту”, безумовно, є обов’язковим документом, що представляє державну політику країни у сфері освіти, проте самим вивченням його тексту, хоч і напам’ять, прогресивних змін не досягти.

Щоденна чесна, ефективна і творча реалізація своєї професійної діяльності з урахуванням положень Закону — ось єдиний можливий шлях досягнення успіху.

HotLog